Програма для перевірки таблички множення

Програма перевірки таблички множенняПредставляю вашій увазі простеньку програмку, за допомогою якої ваш школяр може перевірити і додатково засвоїти знання таблички множення.
Завантажити програмку можна тут
Завантажити

Також спробуйте гру для розвитку зорової пам’яті
Завантажити

Як посадити дитину за уроки? 4 способи

Сісти за уроки, почати робити домашнє завдання буває важко для всіх школярів – але особливо для хлопчиків, особливо в початковій школі і особливо навесні. Варто сонцю зазирнути у вікно – і залишки волі неначе випаровуються. Що робити батькам, щоб виконання уроків не займало по кілька годин, – і як навчити дитину справлятися з ними самостійно?

Как усадить ребенка за уроки? 4 способа от Екатерины Мурашовой

– Петрику, закінчуй байдики бити, пора за уроки сідати. Читати далі »

Поетична творчість Володимира Нагорняка

Сторінка автора

Українська  ярмаркова         

 Хто все з’їв?

– Хто все з’їв?!

– Хто-хто,Львів…

– Хто-хто?!

– Львів.

– Чому Львів?

– Бо хотів…

– Львів не їв!

– Звідки?

– З  Хуста…

– Глянь же: пусто!

– Все-все виїв!

– А не Київ?..

– Хто й’го,Хусте,

   сюди пусте?

Читати далі »

Привіт Губатий, або Казка про Струмочок, з яким подружився Вітер

Не стану обманювати: серед братів-зимових вітрів цей, дійсно, був найсильніший.

Бувало, зберуться — на початку грудня — вітри навколо озерця, щоб заморозити його для зими, дують-дують, з останніх сил дують, а озер­цю хоч би що, лише біля берегів тонесеньким льодком візьметься. А при­літає цей, Найсильніший, та як дуне — до дна, до самісінького дна про­мерзає, бідолашне.

У січні ж, коли майже безперестанку валить з небес, брати-вітри зду­вали сніг у невеликі кучугури, сікли, робили його косим.

Пам’ятаєте: сніг падає не прямо, як у грудні, а косо, і січе. Люди так тому і місяць назвали – січень.

Треба, скажімо, тобі кудись пройти — обличчя рукою прикрив і, будь ласка, йди куди тобі треба. А прилетить — навіть якщо випадково — Найсильніший, та як дуне, як дуне: носа з хати не показуй, із дня ніч нараз робиться. Отаким-то був!

У лютому — о, що не говори, а це вже його місяць! – ніякого спасіння тобі, допоки сам не втихомириться. Навіє, намете велетенських кучугур, — ні проїхати, ні пройти, – заховається за найбільшою та, знай собі, лю­бується своїми проказами. «Я, я — найсильніший!.. Хто посміє перечити? Ну хто? Та ніхто.

Серед людей, наприклад, таке також буває: уродиться — не угодиться. Що вже йому, безтолковому не говори, що не втім’яшуй, хоч кілок на го­лові теши, а воно, як вітер цей — все назло робить, таке затяте.

Але ніщо на світі не вічне. Пробігло між хмарами весняне сонечко і попливли кучугури, як не було їх ніколи. Сонця не задуєшь. Почали брати-вітри у вирій на далекий холодний Полюс збиратися. Пропонують і на­шому.

— Летіть собі, якщо вам хочеться: я залишаюся.

— Як це — залишаюся?

— А так це — залишаюся!

І що ти думаєш, залишився. У березні ще трішечки побуяв, поки сніг зовсім не щез, але сушити калюжі, — а іншого нічого не виходило, бо сон­це, тепло, — сушити калюжі не став. Та ти що? Скажешь таке! На добро виходило — а це ну аж ніяк не в його характері.

Приліг якось на ще холодних від зими скалах, у тіньочку від дерев, та й споглядає світ, що, незвично для нього, зеленіти починав. Забувся, роз-38дрімався навіть, коли – та не може бути! — дзеленьчить щось під ногами. Зухвало так. Без його, Найсильнішого дозволу на те. Стрепенувся, ди­виться: Струмочок бігає веселий, пританцьовуючи та приспівуючи, весні радіє.

— І не боїться мене! Мабуть, не замітив… — подумав про себе та дунув легко на нього. А й це, як видно, не сподобалося Струмочку:

— Слухай ти, Губатий: хочеш напитися — пий мою живу воду, а гра­тися не потрібно — я не іграшка!

Що завгодно ладен був почути Найсильніший, тільки не це. Та йому ж, та ніколи ж навіть у думках перечити не смів! Аж задихатися почав.

Дунув на Струмок — піском, глиною, землею та камінням все зарів­няв. Піди скажи що тут Струмочок пробігав — веселий, пританцьовуючи та приспівуючи, весні радів — та хто тобі повірить, га?!

Походив ще спересердя по деревах — ті ледве-ледве вистояли, — та й гепнувся на скали. Спочиває. Споглядає незвичний світ. Потроху забув­ся, заснув, коли — та не може цього бути! — аж зіскочив на ноги: овва! Струмочок бігає веселий, пританцьовуючи та приспівуючи, весні радіє. І де? Біля нього таки!

Аж зайшовся гнівом Найсильніший. Три ночі та три дні дув із усіх сил безперестанку. Пісок, глина, земля, каміння, скали, дерева з корінням ви­ривав. На місці Струмочка гора з Говерлу виросла.

Виліз на цю гору. Там і заснув. Зразу ж. Скільки спав не скажу — невідо­мо. Але прокинувся від того, що дуже-дуже води йому захотілося. Спус­кається, чує — ну, це вже ні в які ворота!!! — Струмочок. Так-так, той самий! Обминаючи гору, біжить веселий, пританцьовуючи та приспівую­чи, весні радіє.

Зібрався ще раз дунути на зухвальця, але просто вже ніяких сил не залишилося, тільки й видавив:

— Води дай…

— Пий, будь ласка, і досить бешкетувати, Губатий!

Пив довго-довго. Напився – як на світ народився. І силу відчув, і помо­лодів наче. А, всерівно, думка, як червяк яблуко, точить, сидить у голові:

— Невже ти сильніший за мене?..

— Ой, та хіба це так важливо?! Хочешь, я скажу тобі в чому сила моя?

— Х-хочу-у!!! — аж викрикнув. А самому подумалося: «Невже скаже?!»

— Працюю на життя. Ось навіть ти — був майже ніякий, а випив моєї живої води, силу відчув. І не один ти: трава, дерева, звірі, птахи, люди — усім я потрібний. У них моя сила!

— А мене навчиш? — вирвалося у Вітра.

Завтра, якщо захочеш, підемо до того Струмочка. Подивишся: нічо­го особливого, як багато-багато інших. Не в мене, в тих інших струмків запитаєш, і не я, а вони тобі скажуть: «Так, це той самий Струмочок, з яким подружився Вітер.»

Автор: Володимир Нагорняк

Цикл повістей “Як чумаки у Крим по сіль ходили”

Чумацький шлях

(Повість перша)

Вступ

Вранішній «Ікарус» йшов повільно. Так-так, саме йшов: намацував дорогу, як сліпий стежку, вперто шарив фарами в молоці туману. Складалося враження, що міг рухатися тільки вперед — щойно вихоплений світлом шматочок дороги тут же, на очах, поглинався пеленою. Знову вихоплювався і знову поглинався. Автобус мовчав: з гори на гору, а при такому тумані, не до розмов.

«Хоч рейс відкрили!» — зрадів раптовій думці Василь Катеринчук — сивіючий, але із залишками не зовсім розтраченої молодості, навіть, якщо уважно придивитись, симпатичний мужчина. Глибоко-лагідні та напрочуд сумні карі очі, охайно, зі смаком одягнений, явно виділявся серед пасажирів-селян, але ніхто на це не звертав уваги. «Ага, а не будь автобуса…» — продовжила себе думка. «Подумаєш, заночував би у сестри Тамари у Новій Ушиці, і зраділи б!» — заспокоївся. «Заночував би…» Та заночував би, але якась, як магніт на цвяхи, недосяжна для розуміння сила тягнула на руїни пам’яті, у Вільховець, де народився, виріс, звідки багато років тому і вирушив у світ. Не міг Василь противитися тій силі, не міг, та, признався собі, і не хотів.

Нарешті! Автобус вирулив на Могилів-Подільську трасу. Розвіювався туман, стало видно як почала стидити небо ранкова зоря. «Направо!» — скомандувала думка. «Теж мені,— розізлився на неї, — що я, приблудний?» А думка не здавалася: «Струга, Ставчани, Слобідка…»

Вернув до тями шофер: раптово та різко, аж запищали, натиснув на гальма. Затрясло машину, ще раз, заклякла, відчинилися вхідні. Зграйка синичок — впорхнули дівчатка: галасливі, сонячні, гарячі. І ескорт — хлопці — статечно, куди тобі там, мужики. Заскочило кілька дебелих сумок, останньою — гітара, рушили. «Шкільний випуск!» — по обличчю Василя пробігла коротенька посмішка.

Читати далі »

З книги “Дитинства теплими стежками”

Пори року

ЗИМА

… Біло, як біло, все біло… Аж сліпить очі!.. Е-е ні, не все: ось – та ось же! – на розмальоване інеєм дерево непоспішаючи, по-господарськи, всідається снігур… другий… третій… Червонобокі: прямо тобі, спілі яблука. Так і тягнеться рука зірвати.

Ага, а біля ставка, глянь, скільки їх! Побігли… Стій же, стій!.. Не яблука то, і не снігурі – розпустила по вітру китиці свої калина. Листя ще з осені розгубила – розтринькала, а китиці… Китиці горять! А який смачний той вогонь – калина з морозу.

Ставок наш узимку бачили? Велетенський телевізор! Не по льоду – здається, по самісінькому дну ставка ходиш: гне водорості вода, подивися, як дерева вітер. Вліво, вправо, прямо, знову вправо, закручує…

О… а… та куди там, хлопці уже шайбу ганяють…

Ото була, скажу тобі, зима:

Ми на лежанці грілися?!

Нема,

Та й бути не могло…

Ми – на ставку!

А клюшка в мене, бачили таку?

А наш, хоч раз наш бачили хокей?

Окей!

Чи ось – на лижах залюбки…

Ех, дні які, які роки…

Сказать вам, дітки, хочеться мені:

– Шануйте дні!

ВЕСНА

Несміло, наче випадково, мружиться на землю сонечко. Всі, хіба окрім холодного, аж білого, снігу, радіють його першим привітикам. Сніг злиться: тане, зменшується, збігає безпечними каламутними струмочками і, врешті-решт, зникає.

Взамін із-під торішнього листя нетерпляче випурхнув перший живий підсніжничок… другий… третій… ой, та їх тут – море! А ось, біля твого ж таки міського будинку, просвердлила мертву товщу асфальта тендітненька кульбаба. Яка сила!!! Відкриває своє сонцеподібне личко сонцю — мене грій! – живе.

Трохи пізніше усміхнеться синню неба невгамовний пролісок, різнобарвно заіскриться всюдисущий ряст, вибіжуть кокетки фіалочки. Невтомна ткаля – весна – розпочне свій безмежний світло-зелений килим. Світ наповниться – уже, наповняється! – голосами: цвірінькає, рохкає, стрекоче, гавкає-нявкає, кукурікає, тьохкає, мукає-мекає – весна. Весна!

Ото була, скажу тобі, весна:

Погода після лютого ясна,

Замайорить лиш сонечко вгорі,

Ми вже на тій,

Ні, аж на тій горі.

Підсніжники збераємо з-під снігу.

А скільки радості та сміху!

Чи до кислички підійдемо,

Минулорічних яблук наберемо;

Чи перейти рівчак,що річкою вже став,

І щоб у воду не попав;

Якщо ж попав – не простудитися-таки…

Ех, дні які,які роки!

Сказать вам,дітки,хочеться мені:

— Шануйте дні…

ЛІТО

Не мінливе,як весною,а справжнє – гаряче – сонце. І легесенький-легесенький вітерець. По кілька разів на день бігаю до ставка: – Ну, та коли вже нагріється та вода, щоби можна було купатися?!

– Скоро. Тиждень – півтора…

– Ого! Цілих сім днів… Рудоля, куди поперла!!! — вибачте, це я на корову.

Та ну її! Хлопці на узлісся побігли – суниці, полуниці, перщі гриби… Ех, якби не це посовисько, до самісінького вечора з лісу не виходив би.

– А дядько Іван казав, що черешні на тій горі, поспіли.

– Приженемо худобу і – гайда!

– Та далеко ж …

– Не хочеш – не йди!

Ага, не йди! А ще дядько Іван обіцяв покатати мене на комбайні. У жнива. Тільки, самі розумієте, хлопцям про це ні гугу. Засміють, якщо не покатає. А то ще і самі – та запросто! – захочуть. А де там ми, усім кагалом, розмістимось, га?

Потім – при місяці та зірках – буду купатися з ним у ставку. Вода тоді тепла – тепла, як молоко від нашої Рудолі…

— О, а де ж та зараза, моя корова, хлопці?!

— Отам, у шкоді! Біжи, поки діда Савки – сторожа немає.

Ото було, скажу тобі я, літо:

Ставок,

де мокли до обіду,

І сонце –

сходило в левади —

Найвища радість!

А як у гості йшли малими

Ми до левадної малини,

Коли дід-сторож дибав на обід…

— Привіт!

— Привіт дитинства спнасівки!

А дні які, які роки…

Сказать вам, дітки, хочеться мені:

— Шануйте дні!

ОСІНЬ

Яблука, грущі, сливки, огірки, помідори – осінь. Зачекайте: виросту, навчуся і, обов’язково, буду сам їх вирощувати. Ага! Уявляєте: яблука з мойого саду, помідори з мойого городу… Їжте на здоров’я, ласуйте! А звідусіль: “Спасибі, синку! Невже ти сам такі “снікерси” виростив, га?!”

А хто ж ?.. Ой, та ніколи мені тут з вами: робота, багато роботи – зима підганяє. Ось, бачете, пташки у вирій збераються, дерева листя уже фарбують, як модниці волосся, а воно, листя-то, падає – падає… Інколи, вранці, уже і прохолодний подих зими чується – не терпиться білій, ой, не терпиться… Та й сонечко не те, вже не те: натомилося за літо, відпочиває. …

Ото була,скажу тобі я,осінь;

Лиш з’явиться на небі просинь

Опісля вересневого дощу:

— Підпеньки на горі, підемо, чув? –

Сумки беремо,–

майже, як самі, —

Підпеньків там, дивися, не на дні,

У лісі…

Скажете , ми в лісі,

Неначе горобці у стрісі.

В леваді ж – помідори, огірки…

Ех, дні які, які роки…

Сказать вам, дітки, хочеться мені:

— Шануйте дні!

Автор: Володимир Нагорняк

“Український рік”. Сценізований підручник для молодших класів

Вступна частина.

Королівством – а воно саме так і називалося – Рік,- правив знаний по всіх усюдах МОРОЗ. Дід МОРОЗ. Величали його між собою не інакше, як дідом. Настільки був старий-старий, аж вічний.

Правив… розуміли, звичайно ж, розуміли, що правив – то королівством аж ніяк не МОРОЗ, — роки, роки!, – а його чотири доньки – ЗИМА, ВЕСНА, ЛІТО та ОСІНЬ.

Сварилися між собою?… Е-е, ні, не скажи, не треба город городити! Жили дружно. Владарювали по черзі, строго-строго, під мудрим отецьким оком, і ніхто, – та ти що?!, – ніхто цю чергу не порушував. Ніхто і ніколи!

§ 1 ВЛАДИКА МОРОЗ ТА ЙОГО ДОНЬКИ

Сам владика МОРОЗ жив із найстаршою – ЗИМОЮ. Клімат йому цей підходив, погода. Не без того, правда, щоб інколи заглянути до ОСЕНІ, другої за віком: давав прочухана нерядивому ЛИСТОПАДУ. Чи до найменщенької, мізинчика, – до неї частіше, любимиця, – ВЕСНИ. По-старечому, як уже міг, заспокоював плаксу БЕРЕЗНЯ. Щодо третьої доньки – ЛІТА, то старий, котрого гаряче сонце завжди чомусь хилило на сон, рідко у неї гостював. Рідко… та не забував, не забував… посилав, і не раз, посилав малих МОРОЗЕНКІВ до ЛІТА, але прилітали ті звідти такими-розтакими млявими, з такою нежиттю, хоч у хату не впускай. Дивитися жалко, ледве-ледве виліковував їх.

§ 2 ПЕРШОЮ ЗАСТУПАЛА НА ТРОН ЗИМА.

Було в ЗИМИ три сини-управителі, три місяці – ГРУДЕНЬ, СІЧЕНЬ та ЛЮТИЙ. ГРУДЕНЬ збирав землю в грудки, так вона, бідолашна, менше промерзала. СІЧЕНЬ же покривав землю білою сніговою ковдрою. А ЛЮТИЙ – та що той пройдоха ЛЮТИЙ?! – бешкетував снігом з Хурделицями та лютував, і оце все. На весь білий світ лютував. Та ну його!

§ 3 ЯК ЛЮТИЙ З ВЕСНОЮ ЗУСТРІЧАВСЯ

О, а скільки натерпілася ВЕСНА од цього ЛЮТОГО?! Особливо діставалося її старшенькому – БЕРЕЗНЮ. Той, хоч плакса із плакс, правда, не покорявся ЛЮТОМУ і, врешті-решт, перемагав-таки, перемагав розбійника.

Раділи, – а як же?!, – раділи: КВІТЕНЬ прихорошував, уквітчував усілякими, що тільки бувають у природі, барвами землю. А земля, земля!.. Робилася такою прекрасною, такою чудесною, що навіть сам владика МОРОЗ милувався нею. Милувався, та-а здалеку… Так, здалеку – мінливе травневе сонце уже вадило старому.

§ 4 ЛІТО

Потім, коли МОРОЗ – не молодий же! – знову, як мала дитина, падав у спокійний сон, випускала третя його донька ЛІТО свого старшого – ЧЕРВНЯ. Ага, ЧЕРВНЯ… Рум’яніли, як присоромлена дівчина, вишні та черешні, розпускалися в усій своїй червоній з відтінками красі півонії, палахкотіли всюдисущі суниці…

На зміну сором’язливому ЧЕРВНЮ приходив стиляга ЛИПЕНЬ. Ой, та скільки там тої роботи у нього – липовий мед. А хвалився, хвалився – пропах ним увесь.

Аж лише після ЛИПНЯ золотився хлібами селянин СЕРПЕНЬ. Оце, скажу я тобі, трудяга, працелюб – ні для не спочине! Хіба що на обжинках, у кінці свойого владарювання, звеселить душу за повновісним столом, затремтить жайворонком. А що?! Заробив. Має право!

§ 5 ОСІНЬ

А старшого ОСЕНІ – ВЕРЕСНЯ – король МОРОЗ, видно було неозброєним оком, недолюблював. І самій ОСЕНІ про це говорив. В толку?!

— Нарешті! Слухай: що там твій ВЕРЕСЕНЬ?! У роках же наче, а, гірше малої дитини, з пташечками грається…

— Каже: “Збираю їх у вирій”.

— А без нього вони не збируться?!

— Та полетять, – каже, – полетять… А чи захочуть повертатися?! А як на ВЕСНІ без них, без птахів-то, га ?!

— Ой, та куди вони подінуться?!

— Каже…

— Менше його слухай та потакай! Ти зрозуміла?!

Гримне, бувало, МОРОЗ на ВЕРЕСНЯ снігом та завірюхами – куди там! Але поки все це та крізь ВЕСНУ, та крізь ЛІТО дійде до ВЕРЕСНЯ – легким теплим ніжним дощиком робиться.

А другий син ОСЕНІ – ЖОВТЕНЬ? А що ЖОВТЕНЬ, що ЖОВТЕНЬ?! Знай одне – розмальовує траву та дерева, як самому хочеться, і все. Ні, як придивитися, красиво навіть. Але неживе якесь… Та й то до… ЛИСТОПАДА.

Такого безалаберного, як цей ЛИСТОПАД, світ не бачив. Нічого, ну, нічогісінького не робить, ні за холодну воду не береться, але як розійдеться, як розійдеться все перемішувати та розкидати… На що, здавалось би, ГРУДЕНЬ – і то ледве-ледве зупиняє його. І не без допомоги самого МОРОЗА – підіймає старого з ліжка.

А кому це, скажи, сподобається, га?! Кому?!

Автор: Володимир Нагорняк

Розвиваємо моторику кубиками Лего Дупло

Розвиваємо моторику кубиками Лего Дупло

Що таке дрібна моторика

Дрібна моторика – це скоординована діяльність нервової, м’язової та кісткової систем, яка у поєднанні з зоровою системою забезпечує виконання точних рухів кистями та пальцями рук і ніг.

Для чого розвивати дрібну моторику

Розвиток дрібної моторики потрібен, перш за все, для розвитку мовлення, адже ділянка кори головного мозку, що відповідає за рухи кистями та пальцями рук розташована дуже близько від зони мовлення. До того ж, розвиток дрібної моторики сприяє життєвій адаптації, оскільки розвиває вправність та дозволяє виконувати багато різних побутових дій.

Як розвивається дрібна моторика

Дрібна моторка розвивається від народження природним способом на базі загальної моторики. В два роки дитина вже вміє правильно тримати ложку та малювати пензлем. З часом моторні навички стають усе складнішими та різноманітнішими.

Як прискорити розвиток дрібної моторики

Активно розвивати дрібну моторику слід починаючи з восьми місяців з допомогою складання мозаїки, пазлів, конструкторів тощо.
Дітям від 1,5 років дуже добре стане в пригоді розвиваючий конструктор LEGO DUPLO. Цей конструктор спеціально призначений для розвитку моторних навиків у дітей. Він виготовляється з дуже високоякісної пластмаси, його легко мити, а колір кубиків не дратує дитячі очі. Крім того, LEGO DUPLO сприяє розвитку у дитини уявлень про колір, форму та просторову орієнтацію. Таке поєднання чинників полегшує розвиток логічного мислення та впливає на постановку вимови звуків, оскільки дрібна моторика стимулює зони головного мозку, які відповідають за мовлення та рухову діяльність.
На базі конструктора LEGO DUPLO можна організовувати логопсихокорекційні ігри, особливості яких залежать від підготовленості дитини та психотерапевтичних цілей.
До речі, розглядаючи можливості конструктора LEGO DUPLO, слід відзначити його певні переваги перед традиційними зайняттями, що розвивають дрібну моторику – малюванням, ліпленням з пластиліну, аплікацією, мозаїкою тощо.
По-перше, малюнки, аплікації, пластилінові фігурки не можуть бути використані у психокорекційних іграх, оскільки, на відміну від конструкторських виробів LEGO DUPLO, легко псуються.
По-друге, достатньо складний малюнок або аплікація можуть «не вийти», у той час як використання LEGO DUPLO не вимагає спеціальних навичок, тому у малюка завжди вийде гарна та цікава іграшка. Таким чином, дитина відчуває себе успішною.
По-третє, конструктор LEGO DUPLO можна помістити де завгодно, а не лише на столі, тому дитині непотрібно постійно перебувати в одній і тій самій статичній позі, що є дуже важливим для хворих та ослаблених дітей.
І, нарешті, LEGO DUPLO абсолютно безпечний: нема ризику порізатись, попасти чимось гострим в око або проковтнути, скажімо, клей. До того ж руки в дитини завжди залишаються чистими, а прибрати конструктор можна швидко та легко.

Телефон для школяра

Перед початком нового навчального року діти можуть попросити у батьків новий (або навіть перший) телефон. Ось декілька рекомендацій, які можуть стати вам у пригоді.

Яким би не був телефон школяра, завдяки ньому ризик потрапити у халепу значно зменшується. У разі чого він одразу може зателефонувати батькам або викликати екстрені служби. Та і самі батьки теж можуть слідкувати за дитиною завдяки сервісу «Дитина під наглядом». І тут питання не тільки в безпеці.

Для початкової школи

Наймолодші учні, особливо першокласники, навряд чи потребують повноцінного апарата. Для таких абонентів існують спеціальні дитячі телефони, наприклад, китайський Q5. Вони зазвичай не мають звичної цифрової клавіатури, отже, дитина зможе дзвонити тільки по телефонній книзі, яку заповнюють батьки. Проблема тільки в тому, що в Україні подібні телефони майже не продаються, тож пристрій доведеться шукати через приватні оголошення на майданчиках на кшталт Prom.ua або на китайських сайтах. Ну і, звісно, отримати разом з пристроєм всі ризики подібних покупок – відсутність нормальної гарантії, довга доставка та інші неприємні моменти.

Через це, враховуючи технічну підкованість сучасних дітей, можна подумати і про придбання повноцінного апарата. Тут йдеться, безумовно, не про потужні смартфони, а про звичайнісінькі недорогі дзвонилки. Можна звернути увагу на «бабусефони»: вони відносно недорогі, прості в користуванні, у них є кнопка SOS на випадок, якщо з дитиною щось станеться. Мінуси цього варіанта в тому, що в Україні, знову ж таки, маленький асортимент подібних пристроїв, а також у тому, що вони мають доволі убогий одноманітний дизайн. Діти ж полюбляють все яскраве та незвичне, тому «бабусефон» цілком може стати причиною глузувань однокласників.

Читати далі »

Сім помилок виховання, які заважають дітям стати лідерами

Безмежна любов до власної дитини не є гарантією від помилок при її вихованні. Зайва ласка і непрохана допомога часто заважають розвитку незалежної особистості.

Експерт з лідерства, автор 25 книг, засновник і президент організації Growing Leaders («Зростаючі лідери») Тім Елмор з США виділив сім поведінкових моментів дорослих, які можуть нашкодити розвитку лідерських якостей у дітей. А також зменшують їхні шанси домогтися успіху в бізнесі і в особистому житті.

1. Ми позбавляємо дітей можливості відчути ризик

Ми живемо в сучасному світі, повному небезпек на кожному кроці. Гасло “Безпека понад усе” підсилює наш страх втратити дітей, тому ми оточуємо їх загальної турботою. Європейські психологи виявили: якщо діти не грають на вулиці, якщо їм жодного разу не довелося впасти і обдерти коліно, то в дорослому житті вони часто страждають фобіями. Дитині слід впасти кілька разів, щоб зрозуміти, що це нормально. Підліткам слід посваритися і пережити гіркоту першого кохання, щоб знайти емоційну зрілість, без якої неможливі довгострокові відносини. Виключаючи ризик з життя дітей, дорослі породжують у них зарозумілість і низьку самооцінку в майбутньому.

2. Ми занадто швидко приходимо на виручку

Сьогоднішнє покоління молодих людей не розвинуло в собі деякі вміння, які були притаманні дітям 30 років тому. Коли ми занадто швидко приходимо на допомогу і надмірно оточуємо дитину “турботою”, ми позбавляємо її необхідності самому шукати вихід зі складних ситуацій. Рано чи пізно діти звикають до того, що хтось їх завжди рятує: «Якщо я помилюся чи не досягну мети, то дорослі виправлять і розгребуть наслідки». Хоча насправді світ дорослих відносин влаштований зовсім інакше. Ваші діти ризикують виявитися непристосованими до дорослого життя.

3. Ми занадто сильно висловлюємо захоплення

Тенденція до підвищеної самооцінки присутня в суспільстві. Правило “кожен учасник отримує кубок” дозволяє дитині відчути себе особливим. Але дослідження сучасних психологів показують, що такий метод заохочення має непередбачені наслідки. Через якийсь час дитина зауважує, що єдині люди, хто вважає її чудовою, – це мама і тато, а інші так не вважають. І тоді дитина починає сумніватися в об’єктивності своїх батьків. Їй приємно отримувати похвалу, але вона розуміє, що це ніяк не пов’язано з дійсністю. З часом така дитина вчиться шахраювати, перебільшувати і брехати, щоб уникати складної реальності. Тому що вона просто не пристосована до зіткнень зі складнощами.

4. Ми дозволяємо почуттю провини затьмарювати хорошу поведінку

Ваша дитина не повинна любити вас кожну хвилину. Їй належить подолати багато неприємностей у цьому житті, але може перешкодити розпещеність. Тому кажіть дітям “ні” і “не зараз”, щоб вони вчилися боротися за свої бажання і потреби. Якщо в сім’ї декілька дітей, батьки зазвичай вважають несправедливим нагороджувати одну дитину і залишати обділеним іншу. Але нагороджувати всіх і завжди нереалістично. Такими діями ми упускаємо можливість показати дітям, що успіх залежить від наших власних зусиль і благих вчинків. І двічі подумайте, перш ніж винагороджувати дітей поїздками в торгові центри. Якщо ваші відносини засновані тільки на матеріальних стимулах, діти не відчуватимуть ні внутрішньої мотивації, ні безумовної любові.

5. Ми не ділимося помилками з власного минулого

Настане час, коли здоровий підліток обов’язково забажає “розправити крила” і набити власні гулі. І дорослий повинен дозволити йому зробити це. Але це зовсім не означає, що ми не будемо допомагати дітям орієнтуватися в невідомих речах і подіях. Поділіться з дітьми помилками, які ви здійснювали в їхньому віці, але уникайте зайвих моралей про куріння, алкоголь і наркотики. Діти повинні бути готові до зустрічі з неприємностями і вміти відповідати за наслідки своїх рішень. Розкажіть їм, що ви відчували, коли зіткнулися зі схожими обставинами, чим керувалися у вчинках, які уроки засвоїли.

6. Ми помилково приймаємо поняття «інтелект» і «обдарованість» за «зрілість»

Інтелект часто використовується в якості міри зрілості дитини, і в результаті батьки припускають, що розумна дитина готова до реального світу. Це не так. Деякі професійні спортсмени та молоді зірки Голлівуду, наприклад, володіють величезним талантом, але все ж потрапляють в публічні скандали. Не вважайте, що ваша дитина талановита в усьому. Не існує чарівного “віку відповідальності” або керівництва про те, коли дитині пора давати якісь конкретні волі. Але є хороше правило – спостерігати за іншими дітьми такого ж віку. Якщо ви помічаєте, що ровесники вашої дитини більш самостійні, то, можливо, ви самі стримуєте розвиток у неї незалежності.

7. Ми самі не робимо того, чому навчаємо дітей

Як батьки, ми повинні моделювати те життя, яке бажаємо для наших дітей. Зараз саме ми – лідери своєї сім’ї, тому повинні дотримуватися правди у відносинах з оточуючими. Слідкуйте за своїми поступками, навіть дрібними, бо за вами спостерігають ваші діти. Якщо ви не йдете в обхід правил, то діти будуть знати, що це неприйнятно і для них. Покажіть дітям, що значить цілком і з задоволенням допомагати іншим. Робіть людей і місця краще, ніж вони були до вас, і ваші діти будуть робити так само.

Джерело