Історія виникнення лускунчика
Колись по дні струмків у Рудних горах перекочувалися крупинки чистого олова. Рудокопи складали з каменів східчасті загати, виловлювали ясно-сірі бусинки, плавили їх у тигелях і робили ходовий, на той час, олов’яний посуд. Звідси й пішла назва слеища – Зайфен, що значить «мити», «намивати».
У довгі зимові вечори рудокопи любили посидіти в домашнім теплі, вирізуючи із запашного дерев’яного чурбачка забавну звіринку, героя народної казки, злу сусідку, схожу на відьму, або ненависних пригноблювачів – князя, барона, їхніх старанних холуїв, що вибивають батогом останню копійку в бідняка рудокопа. Жадібного пригноблювача зображували із зубастим, величезним, ненажерливим ротом. Якомусь веселому різьбяру спала на думку бешкетна ідея – змусити дерев’яного виродка клацати горіхи. Нехай-Ка потрудиться й посмешит рудокопів!
Так з’явився на світ Лускунчик – дерев’яна лялька-карикатура – король і кнехт, розбійник і жандарм, фабрикант і мироед.
Струмки поступово убожіли оловом, жителям Зайфена потрібно було шукати інше ремесло для їжі. Дерев’яний посуд, що вони прийнялися було робити, не знаходила достатнього збуту: таке ж кухонне начиння могли робити й в інших місцях, розташованих ближче до більших міст. А Зайфен лежав далеко від міст, у самій глибині Рудних гір.
В 1699 році Иоганн Химан, селянин із Зайфена, навантажив ручну тачку дерев’яними іграшками своїх односільчан і покотив її по звивистих гірських стежках і колдобистым проселочным дорогам на ярмарок у Лейпциг. Він прошагал з тачкою майже триста кілометрів туди й назад, але повернувся задоволений – іграшки розпродав вигідно. І особливо сподобався покупцям великоротий Лускунчик.
Теги: лускунчик
