Маруся і ведмідь

Жили-були дідусь та бабуся. Була в них внучка Маруся. Зібралися раз подружки в ліс по гриби та по ягоди. Прийшли кликати із собою й Марусю.

- Дідусю, бабусю, – каже Маруся, – відпустіть мене в ліс з подружками!

Дідусь із бабусею відповідають:

-Іди, тільки дивися від подружок не відставай, а то заблудишся.

Прийшли дівчата в ліс, стали збирати гриби так ягоди. От Машенька – деревце за деревце, кустик за кустик – і пішла далеко від подружок. Стала вона аукатися, стала їх кликати, а подружки не чують, не озиваються. Ходила, ходила Машенька по лісі – зовсім заблудилася.

Прийшла вона в саму глухомань, у саму хащу. Бачить – коштує хатинка. Постукала Машенька у двері – не відповідають. Штовхнула вона двері – двері й відкрилися. Увійшла Машенька в хатинку, села у вікна на крамничку. Сіла й думає:

“Хто ж тут живе? Чому нікого не видно?..”

А в тій хатинці жив величезний ведмідь. Тільки його тоді вдома не було: він по лісі ходив.

Повернувся ввечері ведмідь, побачив Машеньку, зрадів.

- Ага, – говорить, – тепер не відпущу тебе! Будеш у мене жити. Будеш грубку палити, будеш кашу варити, мене кашею годувати.

Потужила Маша, погоревала, так нічого не поробиш. Стала вона жити у ведмедя в хатинці.

Ведмідь на цілий день піде в ліс, а Машеньке карає нікуди без нього з хатинки не виходити.

- А. якщо підеш, – говорить, – однаково піймаю й тоді вуж знімання!

Стала Машенька думати, як їй від ведмедя втекти. Навкруги ліс, у яку сторону йти – не знає, запитати не в кого… Думала вона, думала й придумала. Приходить раз ведмідь із лісу, а Машенька й говорить йому:

- Ведмідь, ведмідь, відпусти мене на денек у село: я бабусі так дідусеві гостинців знесу.

- Ні, – говорить ведмідь, – ти в лісі заблудишся. Давай гостинці, я їх сам віднесу. А Машеньке того й треба!

Напекла вона пиріжків, дістала великий-превеликий короб і говорить ведмедеві:

- От, дивися: я в цей короб покладу пиріжки, а ти віднеси їхньому дідусеві так бабусі. Так помни: короб по дорозі не відкривай, пиріжки не виймай. Я на дубок влізу, за тобою стежити буду!

- Добре, – відповідає ведмідь, – давай короб!

- Машенька говорить:

- Вийди на ґаночок подивися, чи не йде дощик!

Тільки ведмідь вийшов на ґаночок, Машенька зараз же залізла в короб, а на голову собі блюдо з пиріжками поставила.

Повернувся ведмідь, бачить – короб готовий. Звалив його на спину й пішов у село.

Іде ведмідь між ялинками, бреде ведмідь між берізками, в овражки спускається, на пагорки піднімається. ішов-ішов, утомився й говорить:

- Сяду на пеньок, Знімання пиріжок!

А Машенька з короба:

- Бачу, бачу! Не сідай на пеньок, Не їли пиріжок! Неси бабусі, Неси дідусеві!

- Ишь яка оката, – говорить ведмідь, – все бачить!

Підняв він короб і пішов далі. Ішов-Ішов, ішовся-йшов, зупинився, сів і говорить:

- Сяду на пеньок, Знімання пиріжок!

А Машенька з короба знову:

- Бачу, бачу! Не сідай на пеньок, Не їли пиріжок! Неси бабусі, Неси дідусеві!

Зачудувався ведмідь:

- От яка хитра! Високо сидить, далеко дивиться! – Устав і пішов скоріше.

Прийшов у село, знайшов будинок, де дідусь із бабусею жили, і давай щосили стукати у ворота:

- Тук-Тук-Тук! Відмикайте, відкривайте! Я вам від Машеньки гостинців приніс.

А собаки зачули ведмедя й кинулися на нього. Із всіх дворів біжать, гавкають. Злякався ведмідь, поставив короб у воріт і пустився в ліс без оглядки. Вийшли отут дідусь так бабуся до воріт. Бачать – короб коштує.

- Що це в коробі? – говорить бабуся.

А дідусь підняв кришку, дивиться – і очам своїм не вірить: у коробі Машенька сидить, живехонька й здоровісінька.

Зраділи дідусь так бабуся. Стали Машеньку обіймати, цілувати, розумником називати.

Схожі публікації

• .