Вівчарська сопілочка

російська народна казка

Жили в одному селі старий та стара, бідні-прибідні, і був у них син Іванко. Змалку любив він на сопілочці грати. І так-то він добре грав, що всі слухали – наслухатися не могли. Заграє Іванко сумну пісню – всі зажуряться, у всіх сльози котяться. Заграє веселу – усі в танок ідуть, втриматися не можуть.

Підріс Іванко й каже батькові та матері:

- Піду я, у працівники найматися. Скільки зароблю – все вам принесу.

Попрощався й пішов. Прийшов в одне село – ніхто не наймає. В інше пішов – і там робітники не потрібні. Пішов Іванко далі. Ішов-ішов і прийшов у далеке село. Ходить від хати до хати, запитує:

- Чи не потрібний кому працівник?

Вийшов з однієї хати мужик і говорить:

- Чи не наймешся ти овець пасти?

- Наймуся, справа не хитра!

- Не хитра, воно це так. Тільки в мене така умова: якщо добре пасти будеш – подвійна платня. А якщо хоч одну ягничку з моєї череди втратиш – нічого не одержиш, прожену без грошей!

- Либонь не втрачу! – відповідає Іванко.

- Тільки, дивися!

Домовилися вони, і став Іванко череду пасти. Вранці йде, коли ледве сонце стає, а вертається, коли сонце сяде. Як іде він з пасовища, хазяїн з господаркою вже у воріт вартують, овець рахують: – Одна, дві, три… десять… двадцять… сорок… п’ятдесят… Усі вівці цілі!

Так і місяць пройшов, і другий, і третій. Незабаром треба з пастухом розраховуватися, платню йому давати.

“Що це? – думає хазяїн. – Як це пастух всіх овець зберігає? У минулі роки завжди вівці пропадали: то вовк задере, то самі куди заблукають, втратяться… Неспроста це. Треба подивитися, що пастух на пасовищі робить”.

Над ранок, коли ще всі спали, взяв хазяїн овечий кожух, вивернув його вовною назовні, натягнув на себе й пробрався в хлів. Став серед овець рачки. Стоїть чекає, коли пастух пожене череду на пасовище.

Як сонечко зійшло, Іванко піднявся й погнав овець. Мекнули вівці й побігли. А хазяїнові хоч і важко, тільки не відстає – біжить разом з вівцями, покрикує:

Бе-бе-Бе! Бе-бе-Бе!

А сам думає: “Тепер-то я все довідаюся, вивідаю!”

Думав він, що Іванко його не помітить. А Іванко пильним був, відразу його побачив, тільки виду не подав – жене овець, а сам ні та й ні й стьобне його батогом. Так все мітить прямо хазяїна по спині! Пригнав овець на околицю лісу, сів під кущик і став травинку жувати.

Ходять вівці по галявинці, щипають травичку. А Іванко за ними поглядає. Як побачить, що яка вівця хоче в ліс забігти, зараз на сопілочці заграє. Усі вівці до нього біжать. А хазяїн усе рачки ходить, головою в землю тикається, начебто травичку щипає. Утомився, – а здатися соромно: розповість пастух сусідам – сорому не оберешься!

Як наїлися вівці, Іванко й говорить їм:

Ну, ситі ви, задоволені ви, тепер і потанцювати можна!

Та й заграв на сопілочці веселу мелодію. Взялися вівці скакати та танцювати, копитцями постукувати! І хазяїн туди ж: хоч і не ситий і не задоволений, а вискочив із середини череди й давай танцювати вприсядку. Танцює, танцює, ногами різні штуки виробляє, втриматися не може!

Іванко усе швидше та швидше грає. А за ним і вівці, і хазяїн швидше танцюють. Вморився хазяїн. Піт з нього градом так і котиться. Червоний весь, волосся розтріпалося… Не витримав, закричав:

Агов, батрак, перестань ти грати!.. Сили моєї немає!

А Іванко начебто не чує – грає та грає! Зупинився він нарешті й говорить:

Ой, хазяїн! Ти чи це?

Я…

Так як же ти сюди потрапив?

Так так, заблукав невзначай..

А кожух навіщо надяг?

Так холодно з ранку здалося…

А сам за кущі, та й був такий. Приплівся додому й говорить дружині:

- Ну, жінко, треба нам скоріше батрака випровадити подобру-поздорову, треба йому платню віддати…

Що так? Нікому не віддавали, а йому раптом віддамо…

- Не можна не віддати. Він так нас осоромить, що й людям не зможемо показатися. І розповів їй, як пастух змусив його танцювати, ледве до смерті не зморив.

Вислухала господарка й говорить:

- Справжній ти дурень! Потрібно ж тобі було танцювати! Мене-то він не змусить! Як прийде, звелю йому грати. Подивишся, що буде.

Став хазяїн просити дружину:

- Коли ти таку справу затіяла, посади мене в скриню та прив’яжи на горищі за поперечину, щоб мені разом з тобою не затанцювати… Буде з мене! Натанцювався я сьогодні, ледве живий ходжу.

Господиня так і зробила. Посадила чоловіка у велику скриню й прив’язала на горищі за поперечину. А сама чекає не дочекається, коли повернеться батрак з поля. Увечері, тільки Іванко пригнав череду, господарка й говорить йому:

Чи правда, що в тебе така дудка є, під якою всі танцюють?

Правда.

А-ну пограй! Якщо і я затанцюю – віддамо тобі платню, а не затанцюю – так проженемо.

- Добре, – говорить Іванко, – будь по-твоєму. Вийняв він сопілочку й став веселу мелодію награвати. А господиня в цей час тісто місила. Не втрималася вона й пішла танцювати. Танцює, а сама перевалює тісто з руки на руку.

А Іванко усе швидше та швидше, усе голосніше та голосніше грає. І господиня все швидше та швидше танцює. Почув сопілочку й хазяїн на горищі. Став у своїй скрині руками та ногами ворушити, пританцьовувати.

Так тісно йому там, – усе головою об кришку стукається. Возився, возився та зірвався з поперечини разом зі скринею. Пробив головою кришку, вискочив зі скрині й давай по горищі вприсядку танцювати! З горища скотився, у хату ввалився. Став там разом із дружиною танцювати, руками так ногами розмахувати!

А Іванко вийшов на ґаночок, сів на сходинку, все грає, не вмовкає. Хазяїн з господинею за ним у двір вискочили й ну танцювати та скакати перед ґанком. Утомилися обоє, ледве дихають, а зупинитися не можуть. А дивлячись на них, і кури затанцювали, і вівці, і корови, і собака в будці.

Отут Іванко встав з ґанку та, приграючи, до воріт пішов. А за ним і всі потягнулися. Бачить господиня – справа кепська. Стала просити Іванка:

- Ой, батраче, перестань, не грай більше! Не виходи з двору! Не ганьби перед людьми! По-чесному з тобою розрахуємося! По угоді платню віддамо!

- Ну ні! – говорить Іванко. – Нехай на вас добрі люди подивляться, нехай посміються!

Вийшов він за ворота – ще голосніше заграв. А хазяїн з господаркою з усіма коровами, вівцями та курми ще швидше затанцювали. І крутятся, і вертяться, і присідають, і підстрибують!

Збіглося отут все село – і стар і малі, сміються, пальцями показують… До самого вечора грав Іванко. Вранці одержав платню й пішов до батька, до матері. А хазяїн з господинею в хаті сховалися. Сидять і показатися людям на очі не сміють.

Схожі публікації

• .