Святий Юрiй — покровитель хлiборобiв і скотарiв. Юрiй — латинською Georgius у перекладi означає “землероб, хлiбороб”. Iконолисцi-християни зображували святого Юрiя в образi лицаря верхи на бiлоснiжному конi, у руках вiн тримас спис, яким убиває дракона. Дракон — символ язичництва (мабуть, уважний читач уже впiзнав Георгiя Переможця). Стародавня християнська легенда оповiдає, що колись цей лицар урятував дiвчину, яку принесли в жертву драконовi. Уславлений цей хоробрий воїн-переможець і в народних пiснях та iнших фольклорних творах.
За народними повiр’ями, цей день — день сходження на землю весни. Народна думка така: до цього дня весну запрошували, зустрiчали, а тепер вона вже справжня господиня на землi. Вважається, що цього дня починає спiвати соловей і кувати зозуля. Святий Юрiй вiдмикає небо й землю, випускає на волю росу i рослини. У народнiй творчостi Юрiй — уособлення весни протиставляється святому Дмитровi — уособленню зими. Роса в цей день має надзвичайнi цiлющi властивостi: старi люди кажуть, що вона може слiпому зiр повернути, дiвчинi красу подарувати, а якщо зiбраною до сходу сонця росою окропити свiйську птицю, то добре плодитиметься.
Хорвати та словенцi мають красивий весняний звичай на честь святого Юрiя: обвивають зеленими гiлками молодого хлопця — “зеленого Юрiя” — та зi спiвами, величальними вiршами й жартами ходять вiд хати до хати. А сербськi молодицi й дiвчата прикрашають домiвки зеленню — ушановують день святого Юрiя.
У цей день за старих часiв по всiй Українi люди влаштовували обхiд полiв. Робити це звичай велiв усiєю громадою, на полi правили службу Божу, молилися за урожай. Обходини мають проводитися до сходу сонця. За народними повiр’ями позитивно вплине на врожай закопана крашанка, що лишилася пiсля Великодня. Потiм кожна родина повертається додому й сiдає до обiднього столу. Застiлля зазвичай супроводжується жартiвливими пiснями — на врожай.
У деяких регiонах України обiдати прийнято прямо в полi. Пiсля обiду починаються розваги дiтей i молодi. Вважається, що якщо дитина покачається по озимих посiвах, то буде здоровою та сильною. Поки дiвчата водять хороводи, хлопцi намагаються пiдстрибнути якнайвище: начебто, наскiльки високо пiдстрибнеш, настiльки й пшениця пiднiметься. Дослiдники народних традицiй схиляються до думки, що обiд у полi — це залишок обряду весняного жертвоприношення бiльшостi народiв Європи.
Не тiльки українцi мають традицiю таких обходин полiв. Ще давнi римляни мали таку традицiю, що мала на метi очищення весняного поля. Із пiснями й молитвами обходять поля i серби, i болгари, i нiмцi, і французи й деякi iншi народи. Традиції певною мiрою вiдрiзняються, у нiмцiв, наприклад, священик не йде пiшки, а їде верхи, тiльки в окремих мiсцях злiзає з коня та читає молитви. Французи та бельгiйцi волiють обходити веснянi поля зi смолоскипами в руках.
Необхiдна умова гарного врожаю — достатня кiлькiсть дощiв. Напевно, саме iз цим пов’язана традицiя обливання пастухiв. Цiєї традицiї намагаються дотримуватися не тiльки в Українi, але й в iнших європейських країнах: Естонiї, Грецiї Нiмеччинi й iнших. Зокрема, у сербiв прийнято прикрашати одну з незамiжнiх дiвчат зеленим листям i гiлками, а потiм водити вiд хати до хати й перед кожною обливати водою. А дiвчина при цьому має якнайвеселiше танцювати пiд дружний спiв решти дiвчат.
[детальніше...]
