12 Місяців

Це самий теплий, радісний і живий тип зовнішності .

Шкіра, як правило, золотисто-бежевого або персикового тону. Зазвичай з веснянками рудувато-коричневих відтінків. Брови і вії часто бувають дуже світлими, що робить очі як би позбавленими контуру. Шкіра загоряє погано, частіше просто червоніє.

Волосся: руді, морквяно-руді, русявий блондин з рудуватим відливом, мідні, каштанові. При фарбуванні, можна освітлювати або затемнювати волосся , але не слід надавати їм холодного відтінку, обличчя буде виглядати землистим.

Очі: від променистого бірюзового, сталевого сірого, гасового, бурштинового до тростинний-зеленого, насиченого оливкового; золотисто-карі, зелена бірюза.

Макіяж – теплі сонячні відтінки.

Кольори для одягу та макіяжу: фарби теплі, ласкаві, ясні, насичені. Коричневі – від світлого шампанського, золотисто-бежевого до теплої іржі і темно-шоколадного. Теплі червоні, сонячно-горохові, оливкові, хакі, темно-хвойні. Червоний, мідний, сливовий, фіолетовий, помаранчевий, приглушений теплий рожевий, мак, помідорно-червоний, гірчиця, кукурудза. Для базового гардероба слід зупинитися на зелених тонах, цегляних, теплих бежевих, червонувато-коричневих. На вечір – смарагдовий, золотий, рудувато-червоний.

Не рекомендуються: чисто-білий, синьо-чорний, блакитний, сірий, жовтий, блакитний, холодний рожевий, яскравий помаранчевий, блакитно-червоний.

Стиль в одязі

Найбільш підходять спортивний стиль і «кантрі». Підходить багатошаровість. У разі класики необхідно підбирати яскраві, «важкі» аксесуари і фурнітуру. Тканини важкі, фактурні, ворсисті яскравих, насичених кольорів, твід, замша, оксамит, велюр, вельвет, льон.

Аксесуари: прикраси краще вибирати з золотистих металів. Для бус, браслетів і сережок гарні бурштин, корали, жовтуватий перли, дерево або мушлі. Хустки і шарфи повинні бути з матового негладкого шовку або з ворсистих натуральних матеріалів (льон, шовк сирець).

Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Спільно з російською і білоруською мовами вона входить до східнослов'янської підгрупи слов'янської групи мов (до західнослов'янської підгрупи входять словацька, чеська, польська, кашубська, верхньо- і нижньолужицька мови (Німеччина), до південнослов'янської- словенська, македонська, болгарська, сербська, хорватська і старослов'янська мови).

Історію української мови починають від праслов'янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов'янська доба тривала близько 2000 років.

За традиційною версією походження східнослов'янських мов, яка ще донедавна була офіційною та обов'язковою, вважалося, що після завершення праслов'янської епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI-XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. У цей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови – українська, російська та білоруська – як мови відповідних народностей. Такий підхід базувався здебільшого на низці ідеологічних настанов спочатку доби царської Росії, а згодом радянської епохи. Сучасний рівень лінгвістичних, археологічних та історичних знань, а також можливість відходу від усталених ідеологічних догм дають змогу внести в цю схему істотні корективи.

Сучасні дослідники, критикуючи теорію єдиної давньоруської (або праруської) мови, вичленовують українську мову безпосередньо з праслов'янської мови без проміжних ланок. Згідно з цим підходом, три східнослов'янські мови, українська, білоруська й російська, зростали незалежно одна від одної як мови самостійні, і так званої "праруської" спільної мови не існувало.

Безперервність історичного розвитку етносу на українських землях від середини І тис. н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов'янської мовної спільності в цьому ареалі почав формуватися український етнос і відповідно – українська мова. Вона перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов'янських мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.

Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов'янська (або церковнослов'янська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм (одних з перших слов'янських культурних діячів). Нею писалися релігійні та офіційні тексти. Старослов'янська мова довгий час виконувала функції писемної мови.

З XIV по XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується ХІХ ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський, а основоположником – Т.Шевченко. В основі сучасної літературної мови лежить система полтавсько-наддніпрянських говірок.

Вітаємо з "Днем української писемності та мови" !!!

Сьогодні святкуємо Покрови пресвятої Богородиці

сьогодні – Різдво Пресвятої Богородиці