12 Місяців

Це самий світлий і м’який тип зовнішності.

Шкіра: прозора, бліда з ніжно-золотистим відтінком, рум’янець теплого тону, губи теплого цегляного кольору. Вії і брови також світлі, в тон волоссю або злегка темніше, вії часто бувають дуже світлими, що робить очі як би позбавленими контуру.

Волосся: світле від золотистого і світло-рудого до лляного, золотисто-попелястий з червонуватим відливом, медовий відтінок. При фарбуванні волосся краще зберегти прозорість і теплоту золотистого основного тону. Прядки сріблястого кольору зроблять «весну» надто холодною, а золотисто-жовті, медові та мідно-руде нюанси додадуть неповторну чарівність.

Очі майже завжди світлі, блакитні, бірюзові, зелені – до золотисто-карого, бурштинові, рідко – темні або інтенсивно-зелені.

Макіяж: злегка позначити природні кольори, не слід фарбувати брови і вії в чорний колір.

Кольори для одягу та макіяжу: ніжні, теплі фарби, світлі і ясні тони, травнева зелень, яблучно-зелений, жовто-зелений, золотисто-зелений, персиковий, абрикосовий, колір лосося і теплий коралово-червоний, біла вовна, верблюжий, молочний шоколад , золотисто-бежевий, аквамарин, кремовий, світло-синій, ніжно-фіолетовий, сріблясто-блакитний, бірюзовий, волошковий, колір маку, помаранчевий, бузковий, рожевий, сонячно-жовтий, беж без сірого відтінку, теплий жовтий колір шампанського, оранжево- жовтий, яскраво-оранжевий, колір карамелі, яскравий цегляно-червоний, томатний, золотисто-коричневий.

Для щоденної одягу оптимальні беж, світло-коричневий, золотисто-коричневий, рожевий, блакитний, пастельний, зелений. Перевагу простим фасонам без зайвих деталей і мінімум аксесуарів (хустку, краватка). Для вечора золотисті, бірюзові відтінки.

Не рекомендуються: сніжно-білий, чорний, сіро-синій, пурпурно-рожевий, темно-синій, лимонний.

Стиль в одязі

Жіночний, романтичний, casual (зручний одяг для прогулянок і відпочинку), спортивний, етно. Тканини краще вибирати однотонні або з дрібним традиційним малюнком, тонкий трикотаж, віскоза, бавовна, льон, оксамит.

Аксесуари: прикраси, виконані з жовтого або червонуватого золота, а також золотистий перли і каміння теплих м’яких відтінків.

Кирило (близько 827—869 рр.) та Мефодiй (близько 815—885 рр.) — брати з Солунi (Салонiки). Це вiдомi проповiдники вiри християнської, слов’янськi просвiтителi, якi створили слов’янську абетку. у 863 роцi братiв було запрошено з Вiзантiї князем Ростиславом до Великоморавської держави. Мета — ведення богослужiння слов’янською мовою. Цi освiтнi та релiгiйнi дiячi здiйснили переклад з грецької мови старослов’янською основних богослужбових книг.

Отже, цього дня проводяться урочистi заходи на згадку про Кирила та Мефодiя, якi дуже багато зробили для розвитку слов’янської писемностi та культури.

Це дуже давнє язичницьке свято, яке з запровадженням християнства на Русі було “опоряджене” як день святого апостола Симона Зілота. Святитель Симон (III століття) спочатку був послушником Києво-Печерської лаври, потiм був зведеннй на Володимирську кафедру. Вiн склав дев’ять переказiв про святих Печерських угодникiв, якi эгодом лягли в основу Києво-Печерського патерика.

Народна традицiя пов’язує назву не з iменем апостола, а зi словом “зiлля”, можливо “золото”. До речi, у цей день може пощастити — людина зовсiм випадково знайде скарб.

За народними уявленнями, цього дня чарiвницi та знахарки йдуть до лiсу эбирати магiчне зiлля. Збирати чудодiйнi рослини слiд правильно: спочатку перед рослиною стати обличчям до сходу сонця, а потiм обернутися на захiд i зiрвати рослину, супроводжуючи дії спецiальними примовляннями. Зiбране зiлля вживають вiд усяких хвороб.

Пiсля того як усе необхiдне зiлля зiбране, i молодицi, i старi баби сiдають до святкового столу. Iнодi роблять навпаки: спочатку готують усiлякий смачний харч, а потiм iдуть разом до лiсу.

Старi люди кажуть, що збирати чарiвне зiлля необхiдно обов’язково без одягу, оскiльки в противному разi рослини не матимуть сили при лiкуваннi. Тiльки дiтям дозволяється не роздягатися. Ще одна умова: зібрати зілля треба до того, як роса впаде, бо після вже воно сили не матиме.

Важливий момент: майже всі європейські народи мають традицію очищення водою цього дня, то ж купайтеся на здоров’я!

Свято було започатковане в ХI столiттi папою Урбаном II. Це католицьке свято — день перенесення мощiв святого Миколи Чудотворця з мiста Лiкiя до мiста Бар (Iталiя). Але, незважаючи на те, що населення України — здебiльшого православнi християни, це свято у нас прижилося.

Святий Микола Чудотворець (IV столiття) вiд самого дитинства й до смертi вiв благочестивий спосiб життя, суворо дотримувався Божих заповiдей. Єпископ вiн був мудрий і милосердний, i вiдкрито і потай допомагав усiм, хто потребував його допомоги, захищав тих, хто мав потребу у захистi. На 1 Вселенському соборi святий Микола ревно захищав православну вiру вiд єретикiв. За життя вiн молитвами здiйснив багато чудес.

Цей святий здавна вважається покровителем мореплавцiв. Чорноморськi моряки вважають, що iснує два Миколи-заступники: мокрий i морський. Мокрий керує водами, а морський відповiдальний за кораблi. Рибалки й моряки намагаються мати при собi iкону із зображенням цього святого, щоб уберегтися вiд бiди на водi.

За народною традицiєю, на Миколу Чудотворця можна починати стригти овець, сiяти гречку, а також слiд уперше виводити коней у поле. Із цiєї нагоди священики читали молитви, вiдправляли службу Божу, кропили коней свяченою водою, щоб вiд нечистої сили захистити.

У 1989 роцi Асамблея ООН проголосила 1994 рiк Міжнародним роком сiм’ї. Мета — поглиблення розумiння питань родини, об’єднання можливостей рiзних краiн для вирiшення всiх найсерйознiших питань, пов’язаних iз сiм’єю. Запровадження свята було викликано стурбованiстю свiтової спiльноти сучасним положенням родини та її значенням у процесi виховання підростаючого поколiння.

Отже, 20 вересня 1993 року вiдповiдно до резолюцiї Генеральної Асамблеї ООН було запроваджено Міжнародний день сiм’ї.

У серпнi 1939 року керiвництво СРСР пiдписало пакт про ненапад iз Нiмеччиною, намагючись вiдтягнути початок вiйни, передумови для початку якої вже на той момент склалися. У вереснi 1939 року було пiдписано угоду про дружбу та кордон iз Нiмеччиною та секретнi протоколи. За змiстом згаданi протоколи жодним чином не були сумiсні з нормами мiжнародного права, вони пiдривали авторитет i престиж СРСР.

Нiякi запобiжнi заходи не змогли зупинити початок вiйни, Нiмеччина взялася безпосередньо до пiдготовки нападу на СРСР у 1940 роцi. 22 червня 1941 року фашистська Нiмеччина здiйснила пiдступний напад на СРСР. Уряд СРСР бун не готовий до вiйни: занепад економiки, вiдсутнiсть достатньої кiлькостi квалiфiкованих вiйськових, досить складна полiтична ситуацiя тощо.

Пiсля дуже тривалої та виснажливої Великої Вiтчизняної вiйни 8 травня 1945 року в нiмецькому мiстi Карлсхорстi представники нiмецького верховного командування пiдписали акт про безумовну капiтуляцiю Нiмеччини.

Отже, надзвичайно важливим етапом у життi нашої країни стала Велика Вiтчизняна вiйна. Вона певним чином вiдображує зв’язок поколiнь, визначає прiоритети нашого суспiльства та держави, пiдносить велич народного духу, його вольнолюбну сутнiсть, iсторичну мудрiсть, здатнiсть до самопожертви та небачену стiйкiсть.

Узагалi перемога над фашистською Нiмеччиною 9 травня 1945 року — це одна з найвизначнiших подiй свiтової iсторії, нацiональна та вiйськова гордiсть нашого народу. Ця епохальна подiя свiтової цивiлiзацiї визначила подальший розвиток сучасного свiту. Саме ця подiя об’єднала народ перед обличчям спiльної бiди. На боротьбу з фашистськими загарбниками пiднявся весь люд — і малi, і старi, і чоловiки, і жiнки. Весь народ сприйняв цю вiйну як справедливу, саященну, всенародну. Отже, ворогу не вдалося створити в нашiй країнi сировинного придатка, розколоти її за нацiональним або якимось iншим принципом. Ворог був покараний справедливо.

У день Перемоги в багатьох церквах і храмах нашої країни здiйснюються богослужiння за упокiй душ загиблих у вiйнi людей, за тих, хто вiддав своє життя заради мирного майбутнього наступних поколiнь.

На вiдмiну вiд 8 Березня, день матерi — це свято не всiх представниць прекрасної статi, а тiльки матерiв i вагiтних жiнок. День матерi вiдзначають у багатьох країнах свiту, щоправда, у рiзний час.

На думку ряду дослiдникiв, традицiя святкування дня матерi сягає корiнням жiночих містерiй давнього Риму. Давньоримськi жiночi мiстерiї призначалися для шанування матерi всiх богiв — Великої богинi. Давнi греки вiдзначають день матерi з часiв античностi. Тодi це було свято на честь богинi Геї. Зараз греки вiдзначають день матерi 9 травня. А в Узбекистанi свято 8 Березня вiдзначають як день матерi. Аргентинцi та iндiйцi вiдзначають день матерi у жовтнi, iспанцi, серби й португальцi — у груднi, вiрмени — у квiтнi.

Англiйцi в VI столiттi святкували Материнську недiлю — четверту недiлю Великого посту. Цей день був присвячений шануванню матерiв країни. Аде поступово свято набуло iншого значення: шанувати стали не матерiв, а Матiр Церкву.

У Сполучених Штатах Америки день матерi вiдзначають з 1907 року кожного другого вiвторка травня, а з 1914 року президент Вудро Вiльсон зробив дей день офiцiйним святом. Але вперше день матерi американцi вiдзначили в 1872 родi з iнiцiативи Джулiї Вард Хоу, але це було бiльше святкування дня миру, нiж Дня матерi. З 1927 року день матерi вiдзначають у Фiнляндiї, з 1992 року — в Естонiї.

Кожен другий вiвторок травня вiдзначають день матерi Данiя, Фiнляндiя, Італiя, Мальта, Туреччина, Японiя, Австралiя, Бельгiя, Естонiя, Україна. Кожної четвертоi недiлi листопада починаючи з 1998 року день матерi вiдзначають росiяни. А в Бiлорусi це свято припадає на 14 жовтня та святкується починаючи з 1996 року.

В Українi день матерi святкують з 1929 року. Спочатку це свято “оселилося” в Галичинi. З плином часу воно було дещо забуте, але зараз ми знову шануємо день матерi. Цього дня дiти влаштовують урочистi заходи для своїх матусь i бабусь, намагаються їм у всьому догодити, виготовляють власноруч листiвки та подарунки. Зазвичай пiдготуватися до свята дитинi допомагає тато — бере активну участь у пiдготовцi святкових подарункiв, порається на кухнi тощо.

Можливо, було б дуже добре, якби цей день набув ще бiльшого значення в очах суспiльства, щоб матерi вiдчували пошану до їхньої важкої та натхненної працi з виховання дитини, щоб поважання матерi було не одноденним святом, а моральною системою поведiнки.

Святий Юрiй — покровитель хлiборобiв і скотарiв. Юрiй — латинською Georgius у перекладi означає “землероб, хлiбороб”. Iконолисцi-християни зображували святого Юрiя в образi лицаря верхи на бiлоснiжному конi, у руках вiн тримас спис, яким убиває дракона. Дракон — символ язичництва (мабуть, уважний читач уже впiзнав Георгiя Переможця). Стародавня християнська легенда оповiдає, що колись цей лицар урятував дiвчину, яку принесли в жертву драконовi. Уславлений цей хоробрий воїн-переможець і в народних пiснях та iнших фольклорних творах.

За народними повiр’ями, цей день — день сходження на землю весни. Народна думка така: до цього дня весну запрошували, зустрiчали, а тепер вона вже справжня господиня на землi. Вважається, що цього дня починає спiвати соловей і кувати зозуля. Святий Юрiй вiдмикає небо й землю, випускає на волю росу i рослини. У народнiй творчостi Юрiй — уособлення весни протиставляється святому Дмитровi — уособленню зими. Роса в цей день має надзвичайнi цiлющi властивостi: старi люди кажуть, що вона може слiпому зiр повернути, дiвчинi красу подарувати, а якщо зiбраною до сходу сонця росою окропити свiйську птицю, то добре плодитиметься.

Хорвати та словенцi мають красивий весняний звичай на честь святого Юрiя: обвивають зеленими гiлками молодого хлопця — “зеленого Юрiя” — та зi спiвами, величальними вiршами й жартами ходять вiд хати до хати. А сербськi молодицi й дiвчата прикрашають домiвки зеленню — ушановують день святого Юрiя.

У цей день за старих часiв по всiй Українi люди влаштовували обхiд полiв. Робити це звичай велiв усiєю громадою, на полi правили службу Божу, молилися за урожай. Обходини мають проводитися до сходу сонця. За народними повiр’ями позитивно вплине на врожай закопана крашанка, що лишилася пiсля Великодня. Потiм кожна родина повертається додому й сiдає до обiднього столу. Застiлля зазвичай супроводжується жартiвливими пiснями — на врожай.

У деяких регiонах України обiдати прийнято прямо в полi. Пiсля обiду починаються розваги дiтей i молодi. Вважається, що якщо дитина покачається по озимих посiвах, то буде здоровою та сильною. Поки дiвчата водять хороводи, хлопцi намагаються пiдстрибнути якнайвище: начебто, наскiльки високо пiдстрибнеш, настiльки й пшениця пiднiметься. Дослiдники народних традицiй схиляються до думки, що обiд у полi — це залишок обряду весняного жертвоприношення бiльшостi народiв Європи.

Не тiльки українцi мають традицiю таких обходин полiв. Ще давнi римляни мали таку традицiю, що мала на метi очищення весняного поля. Із пiснями й молитвами обходять поля i серби, i болгари, i нiмцi, і французи й деякi iншi народи. Традиції певною мiрою вiдрiзняються, у нiмцiв, наприклад, священик не йде пiшки, а їде верхи, тiльки в окремих мiсцях злiзає з коня та читає молитви. Французи та бельгiйцi волiють обходити веснянi поля зi смолоскипами в руках.

Необхiдна умова гарного врожаю — достатня кiлькiсть дощiв. Напевно, саме iз цим пов’язана традицiя обливання пастухiв. Цiєї традицiї намагаються дотримуватися не тiльки в Українi, але й в iнших європейських країнах: Естонiї, Грецiї Нiмеччинi й iнших. Зокрема, у сербiв прийнято прикрашати одну з незамiжнiх дiвчат зеленим листям i гiлками, а потiм водити вiд хати до хати й перед кожною обливати водою. А дiвчина при цьому має якнайвеселiше танцювати пiд дружний спiв решти дiвчат.
[детальніше...]

Здавна гори мали символічне значення. Звернiть увагу: майже всi стародавиi мiста побудованi на горах. Гори здавна були мiсцями язичницьких богослужiнь і судiв для народiв Європи, часто ставали місцями поховання померлих. У нашого народу теж є урочиста традицiя насипання гори над померлою людиною. Загалом, майже в усiх слов’ян с традицiя святкування Красної гiрки.

Вiд цього дня починається весняно-лiтнiй сезон весiлля. Красний — значить весняний, позитивний, радiсний. Крiм того, червоний колiр асоцiюється з кров’ю та очисною силою вогню і сонця.

Красна гiрка має ще одну назву — свято Ляля. Ляля передбачає водiння хороводу на честь Лада й Лади. Лада — це слов’янська Венера, язичницька богиня краси й кохання. Крiм того, до обов’язкiв входило слiдкування за гармонiйним спiвiснуванням подружжя, стосунками матерi-годувальницi й дитини. Така або подiбна богиня є в мiфологiчних системах рiзних народiв. Щодо того, хто такий Ладо, думки дослiдникiв роэходяться: однi вважають, що це чоловiк Лади, iншi — що Лада й Ладо — це одна iстота. У будь-якому разi це божество радостi та эгоди, яке безперечно, заслуговує на св’ято на свою честь.

Дiвчата обирають з-помiж себе найдостойнiшу, найвродливiшу дiвчину — Лелю, святково вбирають i садять на почесне мiсце та кладуть поруч частування. Потiм навколо обраноi Лелi водять хороводи, супроводжуючи їх спiвами. Пiзнiше до спiвiв та iгор приєднуються й хлопцi. І в цьому разi додаються iгри з поцiлунками, замовляннями, “не пусканнями” та iн.

Народнi прикмети:

• Якщо вночi паморозь, значить, буде сорок ранкових морозiв на все лiто, поки хлiб у полi стоiть.